Ми часто чуємо про професійне вигорання у спеціалістів професій типу «людина – людина». Але під час війни емоційне виснаження стосується набагато ширшого кола людей — фактично кожного, хто регулярно стикається з потоком болючих новин.
Одним із проявів такого виснаження стає притуплення емоцій. Те, що раніше викликало сильний відгук, з часом ніби перестає торкатися. З'являється бажання відвернутися, перемкнути стрічку, не дивитися. Це може здатися адаптацією, але часто це спосіб психіки захистити себе, коли «занадто». Занадто багато болю, страху, безсилля і співчуття.
Окремий чинник — безсилля. Коли ми читаємо про жахливі події, природною реакцією є бажання щось зробити. Але часто ми не можемо безпосередньо вплинути на подію. Так виникає відчуття безсилля і провина за те, що «у мене все гаразд». Хтось починає обмежувати себе в радості, ніби не має права жити далі. Але це не зменшує біль, а лише виснажує ще більше.
Тут важливо згадати і про вторинну травматизацію: інколи людині не потрібно бути прямим учасником події, щоб психіка відреагувала як на травму. Детальні описи, особливо коли йдеться про дітей, можуть перевантажувати настільки, що це проявляється в сльозах, дратівливості, нічних кошмарах або непропорційній реакції на дрібниці. Інколи сльози через розлиту каву — зовсім не про каву.
Саме тому так важлива інформаційна гігієна. Коли людина знає свої межі, свідомо обирає надійні джерела, частіше читає текст, а не дивиться відеоряд, обмежує кількість новин і час у стрічках, — психіка отримує шанс не жити весь час на межі перевантаження.
Проста вправа: один день відстежувати, скільки часу ви проводите в новинах. Наступного дня скоротити цей час удвічі. Потім спробувати день без новин і навіть без їх обговорення. Це нелегко, бо новини дають ілюзію контролю. Але насправді ми можемо контролювати лише власне життя, свій ритм і спосіб турботи про себе.